Джерело: ukrinform.ua
Науковці зі Швеції і США разом із запорізькими колегами впродовж трьох тижнів досліджували фрагменти човна XVIII ст., знайденого на колишньому дні Дніпра
Справжній археологічний польовий табір розгорнули на острові Хортиця запорізькі науковці. Упродовж кількох тижнів тут працювала інтернаціональна команда: разом із місцевими фахівцями унікальні знахідки досліджували вчені зі Швеції і США. Мета археологічної експедиції – вивчити та врятувати фрагменти кораблів, які опинились на березі Дніпра через підрив Каховської ГЕС.
Експедиція стартувала 11 серпня. Журналістів Укрінформу запросили у табір, щоб ми на власні очі побачили, як досліджують деревʼяний човен, що століттями був захований під водою. Нині ж його доводилось буквально викопувати з піску.
МІЖНАРОДНА КОМАНДА ДОПОМАГАЄ УКРАЇНІ ЗБЕРЕГТИ СПАДОК
Розкопувати затонуле в давнину судно на березі Дніпра – звучить дивно, але насправді це завдання підвищеної складності. Навіть більше, нашим археологам раніше такого робити не доводилося.
Дмитро Кобалія
– Раніше ми розкопували на березі якісь поселення або ж знаходили та вивчали кораблі під водою. Тепер же, після підриву Каховської ГЕС, рівень води впав на п’ять метрів, і те, що ми тривалий час досліджували під водою, зараз виявилось на поверхні. Знахідки висихають і розсипаються. Їх негайно треба досліджувати, – говорить ветеран війни, гідроархеолог, завідувач відділу археології та охорони пам'яток Національного заповідника «Хортиця», кандидат наук Дмитро Кобалія.
Він одразу веде нас туди, де працює команда. Робоче місце науковців облаштоване в мальовничій місцевості – під скелями вздовж річки. Там встановлено імпровізований навіс, який рятує деревʼяну знахідку від безжального сонця.
– Корабель знайшли в 2023 році, коли я був у війську та виконував завдання на Донбасі. Мої колеги обклали знахідку мішками з піском, щоб зберегти, – говорить Кобалія.
Фред Хокер фіксує знахідку
Про неї він розповів своєму колезі і другу – науковому директорові Музею Васа (м. Стокгольм), відомому дослідникові історії кораблів, фахівцю з підводної історії Швеції Фреду Хокеру. І той запропонував провести експедицію, залучити на волонтерських засадах фахівців зі США і Швеції. Це стало можливим лише зараз.
Ларрі Бабітс
Крім Фреда, до Запоріжжя приїхав 82-річний професор Ларрі Бабітс, який працює в університеті Східної Кароліни та знається на корабельній археології. У команді також Кеті Грін – виконавчий директор Національного товариства морської історії США, Джон Фошер – підводний археолог, фахівець і парамедик, який працює у Службі порятунку.
– Для них це челендж, – говорить Дмитро. – Вони мають свої протоколи безпеки, але приїхали сюди. І вони в захваті, що попри близькість фронту місто живе, і тут навіть є місце для археології.
З Фредом Хокером ми вже також знайомі. У 2023 році він разом зі своїми колегами робив цифрові копії козацьких човнів, піднятих із дна Дніпра. Пам'ятки вирішили оцифрувати на випадок влучання російської ракети в ангар, де вони зберігаються. Узагалі Фред багато разів приїжджав до Запоріжжя. Уперше – ще у 1992 році. Як у минулий приїзд, він нагадав про обіцянку підтримувати Україну, яку король Швеції дав 300 років тому.
Дмитро Кобалія та Олег Тубольцев
– Минулої осені Дмитро Кобалія говорив зі мною про це судно і ще кілька, які виявили після підриву Каховської ГЕС. Тоді ми розробили план, як ми можемо врятувати і зберегти саме цю знахідку. Ми найняли на роботу кілька своїх колег, і вони погодились приїхати на три тижні. Мене часто питають, чи не страшно мені сюди приїжджати, і я завжди відповідаю: мої друзі живуть у цьому понад три роки, і мені буде дуже соромно, якщо не зможу із цим упоратись три тижні. Наші друзі в Україні захищають не лише свою країну, а всю Європу, і ми маємо робити все можливе, аби допомогти їм. Ми не солдати і не воїни, але у нас є те, що допоможе зберегти спадок України. Бо фактично Росія намагається знищити всі згадки про Україну як суверенну незалежну державу. Якщо ми зберігатимемо ці згадки – це буде наш внесок у перемогу України, – говорить Фред.
Він скромно називає свою команду «додатковою робочою силою» для запорізьких науковців. Мовляв, тут, у Запоріжжі, є досвідчені фахівці. Водночас згадує, що тридцять років тому вони з Ларрі Бабітсем працювали над схожим проєктом у Південній Кароліні у США, Кеті Грін працювала на Великих озерах, має досвід роботи на схожих проєктах і Джон Фошер.
ЩО ВІДОМО ПРО ЗНАЙДЕНИЙ ЧОВЕН І ЩО РОБИТЬ ЙОГО ЦІКАВИМ
Археологи говорять, для них не було сюрпризом, що саме в цих краях на Хортиці можуть бути затонулі судна. Ба більше, це місце можна сміливо вважати територією, на якій найбільша концентрація обʼєктів корабельного типу періоду російсько-турецької війни.
Фрагменти корабля
– У часи менонітів кораблі тут знаходили десятками, а до нас дійшли, на жаль, фрагменти. Хоча у мене є інформація про, ймовірно, цілі судна, які зараз перебувають у воді. Проте ті, що опинились на поверхні, треба терміново досліджувати, бо вони не можуть так зберігатися, – каже Кобалія.
Роздивляючись фрагмент, над яким нині працюють, він пояснює, що це, найімовірніше, дубель-шлюпка. Її корпус не цілий, зберігся лише невеликий шмат носової частини – переважно лівого борту з уламком днища, фрагментом гарматної опори й опорою для лебідки. І от саме це вже є цікавим з наукового погляду, хоча стан обʼєкта досить поганий.
– Конструкція і логіка його побудови зрозуміла, тому навіть окремі частини корабля мають наукову цінність і зараз це можна вивчати. Отже, це було воєнне судно, довжиною, попередньо, 17 метрів, з командою приблизно до 30 людей, разом із морською командою. Найімовірніше, це було латинське вітрильне озброєння, дві щогли. Тобто це була фактично така велика, довга шлюпка. На судні були гармати. Стояли шість фальконетів, одна гарматна опора збереглася, – описує знахідку Кобалія.
Затонуло судно у 1739 році. Знайдені фрагменти свідчать про те, що воно горіло.
Археологи називають знахідку цікавою і кажуть, вона має відмінності від тих, які знаходили раніше і які вже зберігаються в реставраційному ангарі на Хортиці.
– Було багато схожих човнів, але вони різні. Є нюанси. Це цікавий обʼєкт. Є деталі, яких ми раніше не знаходили. Наприклад, кріплення якірної лебідки, те, як воно влаштоване, змонтоване. Раніше саме таких знахідок у нас не було. Ну і вивчення корабля на поверхні – це новий досвід, ми ніколи таким не займались. Це передбачає певні інновації щодо методів дослідження. Є своя логіка дослідження. Цей обʼєкт обʼємний, і для нас це певний виклик. Завдяки співпраці з іноземними колегами маємо можливість вивчити ще один пазл, який лягає в загальну картину європейського суднобудування у XVIII столітті, – додає Дмитро.
Ларрі Бабітс додає: вони знали, що на Хортиці можна знайти старовинні судна, але є дрібниці, які дивують. От, наприклад, тут знайшли кошик, і він був у хорошому стані.
– В Америці ці кораблі почали використовуватись на 20 років пізніше, ніж тут. Мова про 1737–1739 роки, а далі – про 1756–1763, 1777–1784 рр. Це часи Американської революції (1765–1791 рр., – ред.), і всі ці кораблі побудовані за англійською традицією. Складність дослідження полягає в тому, що це судно з 1737 року, але там є речі, які належать зовсім до іншого часу, і це треба розуміти, – каже науковець.
Поки ми робили фото та спілкувалися з археологами, вони знайшли біля судна підошву від якогось взуття. Судячи з тих залишків інформації, що збереглися на підошві, виготовлене воно було за Радянського союзу і за стандартами того часу. Ларрі пояснює, що їхнє завдання – все сфотографувати, розібрати і законсервувати. Співробітниця заповідника на імʼя Поліна старанно прибирає бруд із деревʼяних дощок судна. Її колега поливає їх водою, бо через спеку дерево швидко сохне і тріскається.
– Важливо, що цей бруд ще з тих часів, і він може з нами говорити. Моряки могли тут щось загубити, а ми це щось можемо знайти, – додає Ларрі.
Він також розповів, що батьки його дружини були з України. Тож історію цього судна він вважає частиною своєї персональної історії.
– Це корабель, який створили англійці, але він є в Україні. Батьки моєї дружини були в Україні, але перемістились в Англію. Батьки моєї матері були рибалками й будували човни, – додав Ларрі.
– Це судно зʼявилося над водою через сто років після того, як затонуло. Воно горіло, було пошкоджене, але оскільки значна його частина була захована у піску, то збереглося досить непогано. Ми зараз у перегонах із часом, адже намагаємось зберегти й законсервувати. Поки воно було під водою, з ним усе було добре, – доповнює його Фред.
БОРЩ, САЛО І ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ
Ця міжнародна частина експедиції – перший етап проєкту. Другий передбачає створення огорожі навколо обʼєкта поруч. Мова про носову частину дубель-шлюпки, яка засипана піском. Вона здебільшого розташована нижче від рівня води, і тому її вирішили поки що зберігати тут.
– Нам треба буде зробити «стінку», закласти обʼєкт мішками з піском і засипати, щоб він зберігався. Його знайшов ще у 1998 році Валерій Нефьодов. Це було в той період, коли ми підіймали перший козацький човен, – каже Кобалія.
Проте буде і третя частина проєкту, суто підводна. Вона передбачає дослідження, моніторинг обʼєктів, які під водою.
– Ми хочемо зробити тривимірні моделі й порівняти з тими, які робили перед початком війни. Тоді експедиція перервалася, а зараз, можна сказати, продовжується. Підводні дослідження будемо робити разом із командою з Одеси – підводним клубом «Наварекс», – додає Кобалія.
Тим часом у таборі приготували обід. Команду частували козацьким кулішем та домашніми консервованими огірочками.
– Як вам наша кухня? – питаю у Фреда за кілька хвилин до обіду.
– Мені дуже подобається. Ларрі дуже любить борщ, і де б ми не були, завжди його замовляє. А я великий фанат сала. Учора ми їли фарширований перець. Це дуже смачно. Сьогодні знаємо, що буде козацький куліш. Чекаємо, – відповідає він.
Уже на кінець розмови запитала Фреда, чи є в планах спільні із запоріжцями проєкти в майбутньому.
– Коли війна закінчиться, ми пошлемо до України людей, щоб вони допомогли у проведенні досліджень. Ми не можемо зараз спрямувати сюди багато людей, але після завершення війни ми всі тут будемо. Коли пішла вода Каховського водосховища, на суші опинилось 482 тисячі квадратних кілометрів землі, яку ніхто не вивчав з археологічного погляду, і в Україні немає стільки археологів, щоб це зробити. Ми обговорювали плани стосовно проведення тренінгів, щоб навчити більше людей в Україні. Це дасть змогу проводити розкопки та вивчати історію, – розповів Хокер.
Поки іноземні науковці перебували у Запоріжжі, то багато разів чули виття сирен повітряної тривоги та вибухи. Хортиця потерпала від масштабних пожеж, яких не могли приборкати більш ніж десять годин. Та попри все тут, лише за кілька десятків кілометрів від фронту, розуміють важливість збереження історії. Адже, як кажуть, хто не памʼятає історії – не має майбутнього.
Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка