Історія незламності: як ветеран війни з Кам’янського знайшов нове життя завдяки мотоциклу
38-річний Єгор, мешканець Кам’янського на Дніпропетровщині, з 2014 року захищає Україну. Його шлях у Силах оборони розпочався ще під час АТО. На жаль, у травні 2025 року, після тяжкого поранення хребта, військовий не зміг повернутися на фронт. Однак, попри серйозну травму, Єгор не втратив жаги до життя та продовжив займатися улюбленим хобі – їздою на мототранспорті. Зараз його трицикл став символом його стійкості та прагнення до перемоги, зокрема, і над власними обмеженнями. Нещодавно, після реабілітації, він разом із дружиною здійснив першу подорож на трициклі в Карпати.
“Думка, що я знову сяду на мотоцикл і поїду, стала для мене своєрідною реабілітацією”, – ділиться Єгор. “Я навіть не сумнівався, хоча після операції ще не міг нормально ходити. Медики у Львівському шпиталі ставилися до моїх слів про майбутні поїздки з певною недовірою, але я знав, що зможу. Відчуття свободи в дорозі, можливість обдумати все – це те, що повертає мене до життя”.
Від військової служби до байкерських доріг
Ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2014 році, Єгор добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Його досвід служби охоплює як період АТО, так і повномасштабну війну. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді, пройшов шлях від водія до командира відділення.
“До 2014 року, можливо, десь у душі я вірив у можливість нормального діалогу з росіянами, але після Криму та подальших подій стало зрозуміло: хороших росіян не буває. Вони – шовіністична імперія, яка не може існувати без війни”, – говорить Єгор, висловлюючи свою чітку позицію.
Його військовий шлях супроводжувався численними випробуваннями. Офіційно Єгор отримав три поранення. Одне з них, у 2022 році, спричинило важку контузію. Інше – перелом ноги на Луганщині, що вивело його зі строю майже на вісім місяців. Найтяжчим стало поранення у травні 2025 року на Авдіївському напрямку. Під час ротації їхній автомобіль був атакований FPV-дроном. Єгор, який був за кермом, втратив керування, вилетів з авто та зламав хребет. Саме це поранення унеможливило його подальше перебування на службі.
Суспільство та ветерани: виклики адаптації
Повернувшись додому після реабілітації, Єгор відчув, наскільки змінилося його життя. Незважаючи на зростання уваги до ветеранів після 2022 року, він зазначає, що українське суспільство ще не повністю готове до їхньої інтеграції.
“Є певні покращення порівняно з минулими роками, але загалом міста ще не адаптовані”, – зазначає він. “Відсутність елементарних речей, як-от паркомісця для людей з інвалідністю в центрі міста, або недоступність певних закладів, створює значні перешкоди. Якби моє поранення було важчим, я міг би просто сидіти вдома”.
Зірковий час мотоцикла: від юності до теперішніх подорожей
Пристрасть до мотоциклів у Єгора з юності. Вже з 12 років він їздив на мопеді, а в 15 років придбав повноцінний кубатурний мотоцикл.
“Мотоцикл – це свобода, це можливість дістатися туди, куди не дістанешся на машині. Це мій спосіб відпочити, обдумати важливі речі”, – розповідає ветеран. “Дорога та мотоцикл працюють як психолог”.
Його дружина теж поділяє це захоплення. Єгор згадує, як колись сказав, що одружиться на дівчині, яка поїде з ним у Крим на мотоциклі. І ця обіцянка була виконана. Їхня спільна подорож на трициклі до Карпат стала яскравим доказом їхньої нерозривної єдності та спільної любові до життя.
Мрії та цілі: боротьба за перемогу і подорож до Нордкапа
Розмірковуючи про фронт, Єгор зізнається, що йому не вистачає, хоча й розуміє, що це “га…но, кров і сльози”. Він відчуває, що йому бракує адреналіну та руху, а головне – можливості боротися з ворогом.
“Ми почали цю війну, і ми повинні дійти до кінця. Наша мета – перемога”, – наголошує він. “Ідеально було б побачити руйнування російської імперії та визволення поневолених народів, але навіть перемога у війні буде значним досягненням”.
Єгор зазначає, що, хоча національний дух, можливо, вже не на такому піку, як у 2022 році, його оточення і він сам ніколи не здадуться.
“Ми стоїмо до кінця”, – твердо говорить він.
Його мрія – поїхати на Нордкап, найпівнічнішу точку Європи. Хоча на звичайному мотоциклі це вже неможливо, ця мрія трансформувалася у чітку ціль, яку він планує досягти разом з дружиною.
“Це буде посил усім ветеранам: навіть після важких випробувань, знайдіть у собі сили перемкнутися, пізнати себе та рухатися далі. Мрії залишаються мріями, а цілі треба виконувати”, – підсумовує Єгор.