Два фронти одного героя: Директор школи та вчителька фізкультури – на варті міста
Початок повномасштабного вторгнення росії на територію України змінив життя мільйонів. Чимало українців, не маючи попереднього військового досвіду, стали до лав захисників, демонструючи надзвичайну мужність та самовідданість. Серед них – директор столичного ліцею Андрій Сірий та вчителька фізичної культури Олена Гиренко. Обоє, попри свої професійні обов’язки, знайшли в собі сили та рішучість долучитися до оборони свого міста, об’єднавши два надзвичайно важливі фронти: захист країни та виховання її майбутнього.
Від шкільної дошки до захисту неба
Історія Олени Гиренко, вчительки фізичної культури, починається з особистого прагнення стати корисною. Коли у 2022 році країна опинилася під обстрілами, вона звернулася до військкомату, але через вік їй відмовили. Не зважаючи на це, пані Олена не залишилася осторонь – вона вступила до Добровольчого формування №42. Завдяки своїй професійній спортивній кар’єрі, вона мала відмінну фізичну підготовку. Понад тридцять років водійського стажу стали у нагоді на початкових етапах служби, коли вона виконувала завдання як водій.
Згодом, її шлях проліг до вогневих груп протиповітряної оборони. Зараз, 1-2 рази на тиждень, вона заступає на бойове чергування, несучи свою вахту заради спокою та безпеки. “Я тут, бо мені є що захищати – діти, домівка, моя Батьківщина”, – зізнається Олена, підкреслюючи глибокий особистий зв’язок з рідною землею. Її учні, хоч і не знають усіх деталей служби, розуміють, що їхня вчителька – справжній герой, який робить усе можливе для перемоги.
Директор ліцею Андрій Сірий також не залишив без уваги захист столиці. Його шлях до складу вогневої групи ППО розпочався з приєднання до Добровольчого формування. Згодом, він став частиною мобільної вогневої групи, де головною метою є захист мирних мешканців та забезпечення обороноздатності міста.
“Для мене мобільна вогнева група – це передусім можливість захищати своє місто, мирних мешканців, людей, які тут живуть”, – говорить Андрій Сірий. Він підкреслює, що, хоча не може бути на передовій, його служба у Києві є важливим внеском у загальну оборону країни. Робота в мобільній вогневій групі вимагає постійної готовності до виконання завдань, але, як зазначає директор, “найкращий варіант, щоб таких цілей взагалі не було, щоб ми ніколи не бачили їх на планшеті, не доводилося переходити в бойову готовність, і щоб усе це якнайшвидше завершилося”.
Дві ролі – одна відповідальність
Важливою особливістю роботи пана Андрія та пані Олени є те, що їхня військова служба жодним чином не відміняє їхніх професійних обов’язків. Навпаки, вони сприймають ці дві ролі як невід’ємні складові своєї відповідальності. Щодня вони повертаються до школи, до своїх учнів, адже саме вони – майбутнє України, яке вони так завзято захищають.
Ліцей, яким керує Андрій Сірий, слугує пунктом незламності, де під час повітряних тривог знаходять прихисток місцеві мешканці. Таким чином, директор, окрім учнів та персоналу, несе відповідальність за безпеку всіх, хто звертається до укриття.
Ні Андрій Сірий, ні Олена Гиренко не вважають за потрібне детально розповідати учням про свої бойові чергування. Вони розуміють, що багато дітей вже мають особистий зв’язок з війною, адже їхні батьки, брати чи сестри воюють на фронті.
Ці двоє людей, директор школи та вчителька фізкультури, стали яскравим прикладом того, як любов до Батьківщини та почуття відповідальності можуть мотивувати до дій. Їхня історія – це історія про глибоку відданість, про готовність долати труднощі заради мирного майбутнього. Вони щодня демонструють, що захист країни та виховання нового покоління – це дві сторони однієї медалі, що ведуть до перемоги.