Чи готова Україна до найскладнішої зими: розмова з психологом Олегом Покальчуком
Наближаються холоди, і в Україні посилюються розмови про підготовку до майбутньої зими, яка, за багатьма прогнозами, може стати найважчою. Посадовці звітують про заходи стійкості, а в столиці створюють запаси на випадок надзвичайних ситуацій. Чи свідчить це про завчасну турботу влади, чи про наявність серйозних загроз? Про настрої в суспільстві та механізми психологічної стійкості Укрінформ розмовляв із соціальним і військовим психологом Олегом Покальчуком.
Запас стійкості: між самооцінкою та зовнішнім сприйняттям
“Уявлення про запас стійкості, сам запас стійкості і реальна стійкість – це три різні речі,” – зазначає Олег Покальчук. На його думку, наше сприйняття власної стійкості значною мірою залежить від того, як нас сприймають інші. “Якщо хтось нас похвалить: «Ви такі стійкі!», ми починаємо думати: «О-о, ми такі!». А коли чуємо негативні прогнози, то можемо повірити, що “напевно, це так”.”
Однак, реальна стійкість людини значно вища, ніж вона сама про себе думає. Основою виживання є гнучкість психіки та її здатність адаптуватися. “Конфлікт виникає між біологією та свідомістю. Для біології немає понять добра чи зла, це людські конструкції. Але в стані стресу біологічні налаштування також дають про себе знати.”
Покальчук радить навчатися спокою у домашніх тварин, особливо у котів, які, на його думку, “філософськи” ставляться до всього, на відміну від більш антропоморфних собак. “Якщо ми не самодостатні, то дивимося на інших, а інші – на нас. Відбувається механізм психічної індукції, коли тривожність зростає. Але індукція працює не тільки з тривожністю. Ми знаємо, як люди заражали одне одного сміливістю, відвагою, взаємодопомогою.”
Героїзм та солідарність – це ефективні інструменти на короткій дистанції. Однак, тривалий стрес, у якому перебуває Україна, стає “новою нормою”. Особливо складно тим, хто пам’ятає “до” і порівнює. Молодь, яка росте у війні, здебільшого переймає модель поведінки батьків. Негативні переживання часто є результатом порівняння, але в умовах війни, де циклічність не настає, це призводить до розчарувань.
Емоції: не подолати, а змінити ставлення
“Ми в принципі нічого не можемо зробити зі своїми емоціями, але можемо змінити свою оцінку і ставлення до них,” – пояснює психолог. Емоції – це біохімічні процеси, і “подолати” їх – це як “перестати дихати”.
Спостерігається певна “приторможеність” емоцій, яка є природною фізіологічною реакцією. “Мозок каже: «Воно тобі треба? Відключись!» Це схоже на режим енергозбереження у смартфоні.” Якщо людина ігнорує цю реакцію, її “батарейки” сідають швидше. Важливо підживлювати організм, перш за все, через сон та спілкування з живими людьми.
Соціальні мережі: “каналізаційна мережа” емоцій
Олег Покальчук порівнює соціальні мережі з “каналізаційною мережею”, яка відводить продукти життєдіяльності. “Це не те місце, де можна щось шукати, тому що його функціонал створювався за іншими алгоритмами, і він паразитує на людських слабкостях.” Маркетинг соцмереж продає “лайно як чисту воду”, і люди, піддаючись слабкостям, це “купують”. Відсутність живого спілкування – це світова проблема, яка триває вже близько 20 років.
Єдність: динаміка, а не гасло
“Єдність – це позитивне явище, але в живій природі немає єдності, яка була б зафіксована. Є динаміка: зграя збирається, розбігається, потім знову сходиться.” Влада ж, за словами психолога, завжди говорить про єдність довкола себе. Ефективне об’єднання людей вимагає жертви частиною індивідуальності.
Реальна єдність виникає спонтанно, під час катаклізмів, як це було у 2022 році. Заклики до єдності, як правило, залишаються лише закликами.
Корупція та суспільний договір: вічні супутники людства
Викриття корупції, на думку психолога, “ніяк не впливають” на суспільну стійкість, оскільки корупція – це явище, яке існує з давніх-давен і є частиною людської природи. “Подвійні-потрійні стандарти – це теж частина людської психіки.” Справедливість – поняття індивідуальне, і люди часто виправдовують свої дії, коли вони, на їхню думку, не суперечать справедливості, навіть якщо порушують закон.
Суспільний договір, на думку Покальчука, можливий лише на локальному рівні, в малих спільнотах, де забезпечена рівність суб’єктів. “Якщо його укладають ті самі люди, що й учора, то вони просто зроблять усе те саме, тільки назвуть це по-іншому.”
Вибори: потреба у зміні, а не в процесі
Психолог вважає, що українське суспільство відчуває потребу у зміні ситуації, а не в самих виборах як таких. “Людям потрібні не вибори як такі, їм потрібна зміна ситуації, певна ротація. А як вона буде робитися, насправді для них не дуже важливо.” Тиск на проведення виборів поки що не є критичним, хоча й наростає. “Найбільше «закипає» у тих людей, які мовчать, а не у тих, які говорять у соцмережах.”
Розмова “по-дорослому”: технологія влади
Президентські звернення – це технологічно правильний крок, який забезпечує присутність лідера. “Якщо він почне розмовляти по-дорослому, «умнічати», – це теж непогано, але тоді аудиторія звужується.” Примітивність пропаганди, як правило, заспокоює більшу частину населення. “У частині суспільства, яка присутня… у соціальних мережах, він (запит на розмову по-дорослому) існує.”
Мобілізація: процес, а не крах
Олег Покальчук вважає, що Україна програла інформаційну війну Росії понад 30 років тому. Щодо мобілізації, він зазначає, що це процес, який ніколи не комунікувався “згори” і завжди проходив приблизно так, як зараз. “Наш противник скористався нашими проблемами на 200% і сформував, по суті, антидержавний рух, який базується на інстинктах.”
Система мобілізації потребувала механізмів нагороди та страху покарання, яких не було. “Комунікативна сфера вже провалена назавжди.” Однак, психолог наголошує, що це не крах, а процес. “Він ніколи не стане на ті рейки, на які хотілося б, але зміна цієї системи відбувається.”
Вихід з пустелі: трансформація через випробування
“Ми наблизилися, але цю біблійну алегорію треба трошки повніше читати,” – каже Покальчук про вихід з “біблійної пустелі”. Вихід – це втрати, і з пустелі виходить “абсолютно інший народ, який пройшов випробування і втратив велику частину такого, знаєте, лушпиння.” Українці “продираються через якийсь дуже вузький отвір, обдираючи себе в кров,” але вилазять. Це болісний, але природний процес трансформації.